Скільки критики, скільки пропозицій, скільки ідей написано на сторінках ФБ стосовно освіти!!! Читаєш і думаєш: та ж це дороговказ, потрібно лишень на практику перенести і стане краще і дітям, і батькам, і вчителям. Але – руху немає. Чому, чому ми чекаємо якоїсь вказівки зверху, чекаємо так званої, реформи. Невже ви думаєте, що якщо поступить якась вказівка зверху, навіть кардинальна, то всі запрацюють краще. Якщо ми на місцях досі нічого мудрого не придумали (бо не можемо, або не хочемо – що рівнозначно в цій ситуації), то після указу зверху все закипить, ми станемо іншими, почнемо краще розуміти дітей, обставини, методи навчання в сучасному світі? Ні! Ні! І ще раз ні! Ті хто просто ходять на роботу в школу – вони й далі будуть просто ходити. Це стосується, насамперед, директорів, котрі самі не знають чому стали директорами, куди і як їм рухатися. Як і багато моїх колег, я відвідую численні семінари, конференції, сам проводжу майстер-класи. Дуже рідко я там зустрічаю директорів. Але, це не страшно, бо ж є ще багато способів самовдосконалюватися і зростати як керівник. Найгірше те, що вкрай рідко я чую захоплені розповіді вчителів про своїх директорів. А коли чую – то серце радіє від того, що є острівки радості в нашій освіті.
Так от – про які б системи, методи, форми ми не писали, вони не дадуть бажаного результату без одного, закладеного Творцем, того, що має жити в кожному будинку, в кожній установі – це людяності. Хтось скаже: ,,Ну і що, що в школі пропагуємо людяність, в суспільстві ж панують інші правила? ” Але ж суспільство проходить через школу, перш ніж стати таким от суспільством.
Звичайно, не можна визначити скільки в якій школі людяності, а скільки негативу. Однак, якщо більшість сповідує загальнолюдські цінності – то людяність ,,накриє” агресію, неповагу, приниження.
А хто ж, насамперед, має бути отим промінчиком людяності? Звичайно, учитель. Учитель, який за роки існування школи удостоївся як возвеличення, так і падіння в суспільній думці.
Ми говоримо про зміну змісту освіти, щоб полегшити навчальну програму, щоб уроки (які поки що залишаються уроками) були цікавими і результативними. І для цього потрібна реформа.
Скажіть, невже без реформи не можна спланувати і провести хоч 50% уроків так, щоб у дітей загорілися очі. В одних – на уроках математики, в інших – біології, ще інших – мистецтва? Можна! Але, напевно, не було вказівки.
От тому – то я говорю про людяність, як про основу розвитку і педагогів, і учнів, і батьків. Повага до своєї професії не дозволить учителю бути просто ,,урокодавом”. Вчитель, який знає, що таке честь, не стане перед дітьми хаяти свою зарплату, важкі умови праці.
Зараз популярним є вислів: ,,Будь самим собою.” Це так, коли ти знаєш, яким маєш бути. А якщо є сумніви? От тоді на допомогу приходять справжні учителі, рідні, друзі, оточення. Звичайно, найперший приклад – це мама і тато!
Зараз модними стали майстер-класи. Це хороший спосіб презентувати досягнення, а іншим підвищити класифікацію. Але майстер-клас мають проводити педагоги, які досягли чогось значного в своїй діяльності. Не може людина, яка мало працювала в школі, проводити майстер клас: ,,Ефективні форми проведення сучасного уроку”. І не може бути майстер-клас на тему: ,,Патріотичне виховання на уроках і в позаурочній діяльності.” Як виховувати патріотизм – майстер-класом не докажеш. Взагалі, видається, що чим менше у нас є чим похвалитися ( в освіті), тим більше ми виставляємо національно-патріотичне виховання.
Знову ж тут має проявлятися людяність: з повагою ставтеся до колег, не ,,навантажуйте” їх тим, чого самі добре не знаєте.
Прошу не ображатися за критичні вислови, але зразу ж згадую, як на майстер-класах, або виступах колеги повторяють ,,прописні істини” з педагогіки чи з педагогічної роботи. Відзначення різноманітних дат, участь в конкурсах, змаганнях, флеш-моби – все це не вписується в поняття ,,майстер-клас”. Адже майстер – клас є унікальною формою нарощування професіоналізму, він повинен бути з утіленими в життя ознаками інноваційності.
Кожен з нас робить певні помилки в роботі, у висновках. Важливо їх виправити, не ображатися, бо вдосконаленню немає меж.
В своїх творах діти пишуть: ,,Людяність – це повага до людської особистості. Не кричати, не сваритися, не прозиватися, не ображати інших – це також людяність.”
Нам, педагогам, це потрібно знати і дотримуватися людських чеснот завжди.
Навіть, коли всі класи і кабінети у нас будуть в мульти-медіа, навіть якщо у нас будуть красиві великі спортзали і суперові шкільні їдальні, навіть якщо зміниться зміст освіти і дітям не будуть задавати домашніх завдань, навіть якщо у нас буде зарплата 5000 доларів і більше – ми не будемо щасливими, якщо не буде добра і злагоди, чистої совісті і відповідальності. А все це – людяність!
Р.S. Не вважайте деякі рядки про критику освітянської дійсності як ознаку неповаги чи ще якогось негативу до освітян. Дуже хочеться, щоб ми творили цікаве, потрібне, результативне у всіх освітніх напрямах.
Найміцнішою ланкою гарного настрою є наші діти.
Нещодавно запитав у майбутнього першокласника:
– А твій тато часом не вчився у нашій школі?
– Ні, він вчився в селі.
– І що розповідав? Добре йому було в школі?
– Ні! Казав, що всі уроки сидів під лавкою.
– Але ж навчився читати і писати?
– Та ж кажу вам: сидів під лавкою, як він міг навчитися читати.
А мама каже: ,,Оце попросила чоловіка розказати щось хороше про школу. Розказав!!!”
Коментування вимкнено
Коментарів поки що немає.
RSS-канал коментарів цієї публікації.
Вибачте, форму коментарів наразі закрито.
Останні коментарі