Роздуми після зустрічі…

   Згадуючи і аналізуючи свою педагогічну роботу, завжди повертаюсь в той період, коли був класним керівником маленьких четвертокласників. Доля склалася так, що до тридцяти років я лише 1 рік був класним керівником, працюючи в Закарпатті, і теж ростив четвертокласників. (В той час початкова школа закінчувалася третім класом). Як гарно ми працювали з ними впродовж року. Які виховні години ми вигадували і проводили, як слідкували за одягом і взуттям!

Шкода було з ними розлучатися, але обставини склалися так, що необхідно було змінювати місце проживання.

В 22 школі м. Тернополя через рік роботи мене призначили класним керівником 4-ж класу. З того часу пройшло більше 23 років, але мої діти, давши мені смаку педагогічної праці, залишились в пам’яті світлим різномаїттям усмішок, активності і серйозності .

Наскільки зараз пам’ятаю той час, я не мав великих знань про певні виховні системи, не дуже знав психологічні тести щодо поведінки дітей, а більше керувався якимось чуттям душі і серця. Просто хотів, щоб дітям було цікаво, щоб вони вміли і знали що сказати, щоб вони поважали один одного і відчували потребу в спілкуванні. Хоч, якщо проаналізувати заходи і методи моєї роботи з дітьми, то всі вони підлягали під систему І.Осадчого «Я – син (донька) своїх батьків, Я – громадянин, Я – тернополянин, Я – житель планети Земля».

З часом забуваються багато подій в житті, але якщо зустрітися з персонажем тих подій, то вони оживають в пам’яті яскраво, хоч з нотками ностальгії.

Через 15 років після закінчення школи мої учні зробили дружню зустріч однокласників, в яких я був класним керівником впродовж трьох років. Три роки… Ніби і небагато часу, але якщо цей час був заповнений цікавими дійствами, спілкуванням споріднених сердець, постійним очікуванням чергової радості – то це частинка світлого життя.

Зустріч … Я вдивляюся в молоді обличчя своїх 32-річних учнів. Зараз вони в такому віці, як я був у них класним керівником. Веселі, життєрадісні, з «ніжногострим» слівцем до самих себе і подій в житті – вони такі ж дружні, як і тоді, коли були школярами. Я вражений їх дружбою, бо після школи вони підтримують тісні зв’язки один з одним, все знають про однокласників. І, головне, спостерігаючи як вони спілкуються між собою, я побачив, якою важливою є взаємоповага і любов між людьми. У їх звертанні один до одного – ніжність, співучасть, щирість, повага і тепло. Тепло, яке пронизало, здається, все приміщення, де була зустріч. Не один раз в мене «комок» підступав до горла від радості за них, від гордості за свою учительську працю. В той вечір розділював любов до їхніх дітей, їхніх батьків, які теж радіють за них.

Поринули в спогади… Ігорчик, душа компанії зараз, а тоді просто весельчак і «круць». Завжди хотів щось «витворити», щоб було весело. Як чудово він співає. Для однокласників на вечорі виконав пісню – це «бальзам на душу». Талант і все.

Віта – доброзичлива і щира дівчинка. Зараз – вчителька, і бачу, що Вчителька, бо був присутній на її заходах з маленькими вихованцями. Така людина не може просто виконувати роботу, вона це робить із задоволенням і любов’ю.

Світланки – відмінниці, активістки. Чарівні усмішка і виконавча дисципліна – це на все життя. Хочу, щоб своєю доброю душею вони і далі несли добро своїм рідним і всім людям.

Романи – хлопці оригінальні, як в більшості випадків, добре потрібно дивитись за ними. Але в їх здивованих очах ніколи не було озлобленості. Веселі, але часто задумливі, вони були і є хорошими однокласниками.

Володі – спокійні і розсудливі, їм можна довірити відповідальну справу.

Оленка – наполеглива, «палець в рот не клади».

Оля і Марійка – це спокій, зосередженість, доброта. Вони, як героїні Пушкінських і Тургенівських романів чарували всіх глибиною своїх поглядів.

Світланки, Віти, Оля, Марійка, Оленка, Володі, Романи… Як приємно їх згадати і зустріти. Навіть на хвилинку, навіть чути їх голос по телефону.

Пригадали, як вчили хлопців ліпити вареники, як готували подарунки на свята, як грали в сніжки. Скільки екскурсій ми провели по Тернопільщині! Ночували на ставку в Петриках, на озері в Пронятині, вчилися плавати в басейні всім класом. Незабутніми є відвідини дитячих сиротинців, де мої учні так здружились із дітками-сиротами, що відвідували їх через день. Одна дівчинка, на ім’я Марічка, мене не хотіла відпускати додому, настільки звикла до нас, що коли прощалися – то сльози на очах були і в мене.

Я часто задумувався, чи мають вплив на свідомість дітей, формування їх душі окремі заходи, тобто безсистемні , як тепер прийнято говорити?  Напевно, в роботі з дітьми будь-яка подія накладає відбиток на їх сприйняття світу. Важливо щоб те, що проводимо з ними ми, педагоги,  було наділене любов’ю до кожного і справи, яку робиш.  Я тішився, як і мої діти з кожного заходу, який я не притягував до якоїсь системи, але який приносив радість і задоволення дітям, який залишав позитивний штрих на їхньому характері, манері поведінки.

Як приємно бачити своїх учнів щасливими, добрими, розумними.

Все-таки учительська праця благодатна на яскраві події та й цікаве життя в цілому.