Зробимо світ кращим

Міністерством юстиції через свої управління та за сприяння управлінь освіти було проведено опитування школярів із проблеми насильства в оточуючому їх середовищі. Картина вималювалася не приваблива, але давайте проаналізуємо причину того, чому панує насильство людини над людиною. Я не є прихильником анкетування, яке б визначало любов дітей до одних учителів і неповагу до інших. У педагогічному колективі високопрофесійна дирекція без будь-яких анкет володіє інформацією про професійний рівень своїх учителів, їх позитивні та негативні риси характеру. І не потрібно анкетної підказки, бо в шкільному середовищі, де панує взаєморозуміння, учні і без анкет розкажуть про своє ставлення до кожного вчителя. Так само, як і вчителі чітко аналізують досягнення і здобутки дітей, їх поведінку та знаходять різноманітні шляхи для розвитку у них загальнолюдських якостей.

Вивчаючи питання про насильство в дитячих колективах, запитують про те, хто, коли і як образив школяра. Але чомусь немає запитання коли, як і скільки разів сам школяр образив ближнього. Звідки ж беруться образи, чому діти здаються жорстокими, чому нас обурюють їх окремі вчинки? Причин багато. Можна назвати і фільми з елементами насильства, і обмежені телепередачі, і вплив оточуючого середовища. Про це багато написано та сказано. Але я хочу поміркувати про приклад батьків, їх роль у вихованні дітей, про взаємовідносини в сім’ї. Завжди дивуюся рівню людини, котра у всіх гріхах звинувачує кого завгодно, тільки не себе, хоча при дітях дозволяє нецензурно висловлюватися, кидає недопалок на підлогу в приміщенні, йде по школі в головному уборі, а про роботу відгукується, як про муку чи «відбувалівку». І якщо батьки, свідомість яких формувалась уже в незалежній Україні, не знають, що принципи взаємоповаги, любові, гідності повинні проявлятися не тільки стосовно них, а й вони повинні їх дотримуватися, то перспектива нашого суспільства виглядає досить сумно. Скільки прикладів можна назвати, коли батьки нетактовно ставились до вчителя, підігруючи дітям. А діти, дивлячись на «сліпу» батьківську любов, маніпулюють ними так, як тільки їм підказує фантазія, сформована негативним впливом телебачення.

Нещодавно в одній із шкіл міста четверо п’ятикласників жорстоко побили однокласника. Коли вчитель почав з’ясовувати обставини інциденту, батьки хуліганів звинуватили його в тому, що він без їх дозволу викликав учнів на розмову. Факт жорстокості їх не цікавив. Таким батькам, а тому і дітям, важко донести добро і прагнення до взаємоповаги. Не хочу робити багато закидів на адресу батьків, благо, що більшість із них свідомі своєї ролі у суспільстві, однак негативу у взаємовідносинах між батьками, дітьми і вчителями вистачає. Не буде в нас доброти між людьми, добробуту в суспільстві до тих пір, поки ми не усвідомимо, що кожен із нас – це і є доброта, відповідальність, культура, а значить і наші діти, дивлячись на нас, гіршими бути не зможуть, бо як каже народна мудрість: «Яке коріння, таке і насіння».

Чомусь у житті зі всього, що твориться навколо, ми відшукуємо найгірше, найстрашніше. Окремі засоби масової інформації вже з перших сторінок публікують негативну інформацію: аварії, вбивства, наркотики, крадіжки, утоплення, хабарництво, пожежі – все це впливає на наш настрій. Так, ми повинні бути милосердними, повинні співчувати , але не можна жити лише в темних кольорах. Та й чи поменшає кількість негативних явищ від того, що ними так «смакує» преса? Людство, на жаль, має багато бід, але ми створені ще й для того, щоб радіти. Можливо, я згущую фарби, але сум на обличчі наших громадян, агресивність у стосунках говорять про те, що ми не зовсім здорові.

Нам потрібно всіма засобами утверджувати життєрадісність, дарувати один одному щиру посмішку, намагатися не спричиняти незручностей оточуючим. Це зобов’язані робити в першу чергу вчителі – люди, погляд і мова яких повинні обеззброювати будь-який прояв зла. Скільки чудових дійств відбувається у наших школах, садках, закладах культури, скільки спортивних свят і змагань проводиться, а скільки неординарних особистостей можуть слугувати інформацією для позитивних матеріалів! Тож давайте вчитися і розвиватися з точки зору радісного сприйняття нашого життя, тоді свідомість тих батьків, дітей і вчителів, котрі ще мають невдоволення від спілкування один з одним, зміниться.