В 2008 і 2009 роках мені поталанило бути учасником великих педагогічних форумів «Артеківські діалоги» в Міжнародному дитячому центрі «Артек». Не можу без захоплення описати ті дні, коли спілкуються педагоги, які багато знають, а ще більше хочуть пізнати нового в галузі педагогіки, психології, мистецтва. Не тільки конференція, а, власне, бесіди в перерві, після завершення пленарних засідань, за горнятком кави чи чаю приносили море насолоди. Тоді хочеться, щоб такі дні не закінчувались, або, принаймні, повторювалися частіше.

Але найцікавіше було попереду. В останній день форуму в 2009 році всіх учасників запросили в Артеківський будинок культури (центр дитячої творчості) на зустріч з відомим мистецтвознавцем, композитором, Нобелівським експертом, педагогом Михайлом Казініком. До свого сорому про цю людину я не знав практично нічого. І ось в залі зібралося понад 200 педагогів, науковців, освітянських чиновників. На сцену вийшов непоказний чоловік зі скрипкою і без всякого вступу розпочав розповідь про красу і силу класичної музики, про цікаві сторінки життя всесвітньозначимих   композиторів.

Уже з перших хвилин він заволодів увагою залу. Такого  переконливого виступу  я не чув ніколи. А з вуст Михайла Казініка лунали  захоплюючі розповіді про створення музики, про її вплив на людей, про унікальні серенади і переливи мелодій в творах Баха, Бетховена, Моцарта, Вівальді, Шопена й інших. Розповідь супроводжувалась грою на скрипці і фортепіано. Михайло Казінік  познайомив зал із видатним піаністом Олексієм Ботвіновим і вдвох виконували чудові мелодії класиків.

Через  хвилин  десять усі глядачі від захоплення стоячи аплодували митцям. Всього одну годину тривав концерт. Шість разів глядачі піднімалися, аплодували великим людям, що були на сцені. Мені здалося, що за оцю годину я пізнав красу класичної музики більше, ніж за весь час до цієї зустрічі. Непоказний, на перший погляд, Михайло Казінік – геній мистецтва, Людина, яка відкриває багатьом людям шлях до пізнання світу, людей, своєї творчості.

Після його розповідей і концертів розумієш, що перший погляд – це сприйняття звичайної людини, а потім бачиш вражаючу харизму особистості. Таких людей хочеться чути і бачити. Вони – як світло в сучасному приниженому світі.

В зустрічах з Михайлом Казініком переконуєшся, що важливою ланкою  людського розвитку, влаштування прекрасних взаємовідносин в суспільстві є класична музика. Так, саме класична музика, а не ідеологія, політика чи гроші. В цій музиці геніями закладено все: думка і дія, настрій і рух, спокій і розвиток.

Якщо б наше суспільство краще пізнало класичну музику, більше уваги приділяло б культурі, але високій культурі, а не «дзідзьовщині», «тіківщині» і іншим виконавцям вульгарного змісту, ми б змінилися, ми би піднялися в своєму духовному розвитку. Однак, рівень наших «управителів суспільством» обмежений поп-музикою, лжепатріотизмом і примітивщиною.

Шведським педагогам в цьому питанні набагато легше. Адже їхні школярі змалку відвідують храми, де завжди звучать органні твори великих композиторів. На жаль, ми відстали. Відстали, насамперед в духовному розвиткові, і відстаємо далі. Звичайно, винні в цьому є. Але не хочеться боротися проти чогось негативного, краще боротися за щось хороше.

Ми у своїй школі-ліцеї на власному досвіді переконалися, що освітнє середовище багато значить для виховання естетичних смаків та формування особистості. Ми вже давно відмовились від різноманітних шоу-програм, які несуть спустошеність і ницість дитячим душам. Натомість ми побачили, який позитивний влив мають на дітей камерні програми. Одні діти  об’єднанні поетичною темою із задоволенням слухають поета, який ще й дає рекомендації тим, хто сам пише вірші. Інші люблять бальні танці – Весняний шкільний бал задовільнить їх бажання елегантно потанцювати і гарно провести час. А ще інші діти захоплені історією – наш Тернопільський краєзнавчий музей до їх послуг. Працівники музею проводять оригінальні лекції для зацікавлених історією.

І разом з тим, ми всім дітям пояснюємо, що є культура земна (масова) і елітарна (космічна). Представники космічної культури – генії – створюють величні твори мистецтва, які завжди актуальні. Пізнання і розуміння їх підносять особистість над буденністю, формують її  Космічний дух. І чим більше людей пристануть до Космічної культури, тим вищою буде моральність суспільства. Недаремно Імануіл Кант колись сказав: «Є тільки дві істини: зоряне небо над нами і моральність всередині нас».

«Класична музика – це мистецтво, яке пов’язує нас з Космосом. Це справжня культура. Це не поп-музика і не рок-музика, які є машинами знищення Духу людини»*. На жаль ,дуже важко достукатись до молодого покоління обдурених масовою культурою.

Михайло Казінік вишукано дає відповідь на запитання «Для чого вчити дітей музиці?» В свідомості більшості людей вкорінилося поняття, що на заняття музикою потрібно віддавати дітей, які стануть музикантами. Ні, заняття музикою  допомагають дитині відшукати той невидимий зв’язок з Всесвітом, краще бачити і відчувати красу, а значить і жити комфортніше як самому, так і в спілкуванні з іншими.

У нас велика українська і світова культура. Але нам акцентують увагу лише на історичних подіях і зовсім не спонукають до пізнання змісту життя в них. Звичайно, потрібно вміти гарно провести вільний час. Є і цирк, і гумористичні програми, і просто спілкування. Але рівень свідомості особистості підказує  що приносить справжню радість, а не тимчасове задоволення. «Люди, які спілкуються з великою музикою – спілкуються з Вічністю, зі Всесвітом, який є нашою колисковою. Вони інакше оцінюють те, що нам пропонується «масовою культурою», відрізняють справжню красу від сурогату».*  Велика музика – це музика Йогана Баха, Людвіга ван Бетховена, Фольфганга Моцарта, Миколи Лисенка, Івана Карабиця і ще багатьох великих композиторів. Ця музика – енергія, що об’єднує нас з енергією Всесвіту. «І ті, хто спілкується з такою музикою, також з великою поезією, образотворчим мистецтвом, літературою на глибинному рівні, набувають нового рівня свідомості і мови, де образи, формально взяті із побутової мови, перетворюються в символи, які наближають нас до мови позачасової».*

Тому й потрібно нам прагнути вищого рівня свідомості, шукати наші корені зі Всесвітом. І все це через культуру, Велику Культуру.

«Велика культура – як віра в Бога, як любов – немає нічого спільного з часом. Вона є не після роботи, у вільний час, а завжди. Бо культура, як і любов, як і віра є категорією не часу, а стану».*

Ніколи не пізно приєднатися до Великої культури, зробити її змістом нашого життя, діяти законами пізнання Всесвіту.

І як важливо доносити культуру до молоді. Звичайно, це повинні роботи люди, одержимі прекрасним.

І знову кажу, як складно це робити у нас, особливо, якщо людьми керують невігласи.

Зверніть увагу, в Швеції в школах є дитячі симфонічні оркестри, а в нас скорочуються позашкільні заняття. Відійшли в минуле шкільні духові  оркестри.

Однак, не все втрачено. В очах наших дітей є іскорки зацікавлення великим мистецтвом, геніями, які вказують в своїх творах на наш зв’язок зі Всесвітом. І не забуваймо про наші генетичні корені. Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, Григорій Сковорода, Іван Котляревський не могли не дати нам основу величі. Потрібно лише вивчати їх творчість, навчитися чути їх крізь роки і віки. А ще, як говорить Михайло Казінік, «налаштовуватися на те випромінювання, яке йде від творінь мистецтва: поезії, музики, літератури. Велике мистецтво – це передавач, а людина, котра не налаштована на його частоту – зіпсований приймач»

Такі люди, як Михайло Казінік – ремонтують зіпсовані приймачі. Тож, не соромтеся «ремонтуватися». Це принесе вам задоволення і духовне піднесення.

* М.Казінік, «Таємниці геніїв»