Скільки часу тривають дискусії про реформування освіти, а «віз і нині  там». Чому? Що потрібно для якісної освіти?

Коли дивлюся відеоролики про освіту різних країн (розвинутих), то вражає в першу чергу оснащення освітнього процесу. Це і меблі, і техніка, і дизайн приміщень, і, відповідно, умови праці вчителів.

Ми ж хочемо щось змінити, не звертаючи уяви на шкільне побутове середовище навчальних закладів. Ви можете уявити освітній прогрес в тісних, площею 40-50 м кв. класах, з старими меблями, невеликими спортзалами (спорт кімнатами), радянською їдальнею в школі?

Щоб зробити крок вперед, потрібно покращити елементарне: дизайн оточення, який формує естетичні смаки дітей.

Скільки часу науковці говорять про необхідність зменшення кількості предметів, і навіть не спробували спроектувати навчального плану з 7-8  навчальних предметів. А інтегровані підручники дуже потрібні.

Проте щорічно прагнуть започаткувати і таки започатковують нові предмети: християнська етика, історія рідного міста, правова культура, податкова грамотність і т.д. Все це потрібно, але не як окремий предмет, а як частина певних навчальних предметів.

А тепер про саму методику уроків. Всі розуміють, що урок повинен нести практичну значущість. Знання на уроці повинні здобуватися як теоретично, так і в практичній діяльності. Ми ж все робимо за старою методикою: пояснення, закріплення, повторення. А де застосовувати те, що ми вчили на уроці, чому за межами школи ми не могли б використати вивчене на уроці? Бо ж нема умов відповідних, не так заплановано, забагато клопоту виходить за стіни школи та й методика наша приземляє учнів до парти і зошита.

Скажу із задоволенням: як корисно, зручно і цікаво проводити частину уроків як уроки-квести, уроки-кейси або комплексно-хвильові уроки. Ці методики є практичними. Але що найважливіше хочу сказати: і при теперішньому стані навчально-методичних основ в житті школи дуже багато залежить від професіоналізму вчителів і адміністрації. Вміння і бажання брати на себе відповідальність за своє бачення зростання школярів і розвитку освіти допомагає бути школі неординарною, цікавою дітям і вчителям.

Вже більше 20 років ми говоримо про реформи в освіті, чогось чекаємо, втрачаючи час життя. Звичайно, потрібно думати і робити реальні кроки в покращенні навчання, але не чекати, а самим творити нову школу, ідеї якої відіб’ються в реформах.

Звичайно, ми відчуваємо, що початкова школа повинна бути з 1 по 6 клас, що програми перевантажені, багато вчителів не можуть іти в ногу з часом і дітьми. Але люди до реформи, під час реформи і після реформи залишаються людьми і духовність, доброту, відповідальність потрібно виховувати в усі періоди.

Що мені, як директору, що має гарний педколектив  не вистачає в школі?

1. Інтегрованих предметів замість наявних 16-18.
2. Земельної ділянки сільськогосподарського призначення або споруди (для дитячого табору) для практичної діяльності учнів.
3. Свободи від «заходів на заходи».
4. Фінансування як на матеріально-технічну базу так і на освітній процес.
5. Автономії.

Все. У нас і так цікавий, оригінальний навчально-виховний процес в школі і поза школою, а з вищеперерахованими чинниками ми себе почували б дуже комфортно. Наші випускники прекрасно себе представляють як у ВНЗ так і в будь-якій роботі, що їм доручають. Хтось скаже – які приземлені бажання? Але поки ми літатимемо за реформами в небесах – на землі життя наше промайне швидко. І зверніть увагу, останніми роками ми говоримо лише про технічну сторону реформування освіти. А про емоційний стан дітей і вчителів, про духовність і патріотизм, що виникає на почутті гордості за мудрість і красу рідного краю і людей, а не на ненависті, ми чомусь неохоче говоримо.

Також при обговоренні змін в освіті більше уваги приділяється тому, що потрібно змінити, а як змінити – мало пропозицій.

Тому, «поки віз і нині там», освітяни повинні проявити більше відповідальності і винахідливості в навчально-виховному процесі, а влада – зробити гідну оплату праці вчителям, що працюють ефективно.

Влада Тернополя вирішила пісню «Файне місто Тернопіль» групи «Брати Гадюкіни» вибрати за неофіційний гімн міста, пропагувати її на конкурсах, концертах. А в цій пісні 80% — брутальщина, яка оскверняє гідне життя.

«Я мав сімнадцять років, я вчитися не хтів,

Я втік від мами з татом, я болт на все забив.

В Тернополі торчав, катав у ширку димедрол

Я ненавидів поп, я слухав тіко рок-н-рол» — ось в таку моральну реформу втягують наших освітян можновладці.